Szkoła Podstawowa Nr 116
im. Aleksego Rżewskiego w Łodzi

Szkoła Podstawowa Nr 116
im. Aleksego Rżewskiego 1913 – 2003

1913...

W roku 1913 we wsi Kały, w wynajętym od Adama Grzeląski budynku, usytuowanym przy szosie prowadzącej do Zgierza, otwarta została dwuklasowa szkoła. Ten drewniany budynek,
na rogu ulic Szczecińskiej i Warzywnej, stoi do dziś. Rejon szkolny obejmował wtedy dzieci z wielu okolicznych wsi: Kały, Budy Kałowskie, Piaskowiec, Teofilów i Borowiec. Pierwsze wzmianki
o wsi Kały pojawiły się w drugiej połowie XII wieku. Tej wsi już nie ma, tereny zostały włączone w granice Łodzi. Nazwa „Kały” pochodzi od staropolskiego słowa i oznacza tereny podmokłe, błota.  Przepływały i nadal płyną rzeczki: Aniołówka i Zimna Woda. Było kilka stawów. W 1914 r. wybuchła wojna. Zajęcia szkolne zostały przerwane. W wyniku działań wojennych został uszkodzony budynek, zniszczone zostało jego wyposażenie. Szkoła wznowiła swą działalność w październiku 1915 r.
i liczyła 66 uczniów. W pierwszym roku wznowionej działalności szkoły nacjonalistyczne dążenia Niemców zamieszkujących Kałowski Okręg Szkolny zagroziły istnieniu polskiej placówki. Próbowano usunąć polską nauczycielkę, a na jej miejsce zatrudnić niemiecką. Administracja polska nie uległa tym dążeniom. Szkoła została szkołą polską. Od 1917 r. włączono ją pod opiekę Ministerstwa Oświaty Publicznej i Wyznań Religijnych.
 „(...)Lekcje odbywały się na pierwszym piętrze drewnianego budynku, w dwóch izbach. Obok nich mieszkał dyrektor szkoły p. Wasilewski. Ławki były brązowe. W pulpicie miały okrągły otwór na kałamarz. Okolice szkoły były piękne. Niedaleko szkoły był  staw, a na nim pływały dwie łódeczki(...)”
Tak wspominała na spotkaniu z uczniami pani Bronisława Chylińska, z domu Dziedziczak, absolwentka naszej szkoły z roku 1923, dziś 91 -letnia pani.  Pani Chylińska mieszkała w jednorodzinnym domu wybudowanym przez ojca w Budach Kałowskich. Obok, z prawej i lewej strony mieszkały rodziny niemieckie. Wszyscy żyli zgodnie, dzieci bawiły się wspólnie.

1928...

Ważną datą w historii szkoły był 1 września 1928 r., wtedy podniesiono stopień organizacyjny placówki do szkoły trzyklasowej. Kolejny rok szkolny, który rozpoczął się 1 września 1929 r. przyniósł zmiany. Kolejny raz podniesiony został stopień organizacyjny Publicznej Szkoły Powszechnej w Kałach do siedmioklasowej – rozwojowej. Do czasu wybudowania nowej szkoły w Kałach utrzymana została dwuoddziałowa filia szkoły
w pobliskiej wsi – Sokołów. W tym czasie w wieku szkolnym było 290 dzieci. W roku 1934 liczba uczniów wzrosła do 380. Szkoła borykała się z trudnościami lokalowymi. Brakowało izb lekcyjnych. W jednej sali uczyły się trzy oddziały, w pozostałych – po dwa, przy czym pomieszczenia rozrzucone były w różnych posesjach. Kierownictwo placówki podjęło starania o pozyskanie nowego, większego budynku.  Ze względów finansowych budowa nie mogła być zrealizowana szybko.

1932...

18 maja 1932 r. przeniesiono szkołę do wydzierżawionego obiektu, w którym znalazły pomieszczenia wszystkie oddziały.
W czerwcu 1934 r. Rada Gminna podjęła uchwałę o przekazaniu środków finansowych na potrzeby budowy nowego gmachu. Kwota była jednak zbyt mała, by zrealizować zadanie. Bardzo aktywnie działał Komitet Budowy Szkoły w Kałach, zabiegał
o pozyskanie bezprocentowych funduszy na ten szczytny cel. Współpracował z Komitetem Towarzystwa Popierania Budowy Publicznych Szkół Powszechnych. Okazało się, że działka wcześniej zakupiona pod inwestycję przy ulicy Hetmańskiej nie miała drogi dojazdowej. Jej utwardzenie – 500 metrowego odcinka – bardzo podrażało koszty budowy. Zmieniono więc lokalizację. Wybrano nowy plac przy ulicy Wersalskiej 69. Koszty zmiany lokalizacji miały zostać pokryte z wpłat ofiarowanych przez ludność i zarobionych na organizowanych imprezach. Nowa szkoła miała składać się z 7 sal lekcyjnych, szatni, kancelarii, pokoju na pomoce naukowe, mieszkania dla kierownika
i woźnego.

1937...

15 listopada 1937 r. pismem Inspektora Szkolnego w Łodzi wprowadzono w życie nowy ustrój szkolnictwa i przemianowano 7-klasową Publiczną Szkołę Powszechną w Kałach na Publiczną Szkołę Powszechną Stopnia III.

Pożółkły kartki kalendarza. Zaginęły dokumenty. Czas wymieszał fakty. Trudno odtworzyć i ułożyć je chronologicznie. Odeszli ludzie, ale szkoła pozostała. 
 

1971...

Szkoła przy ulicy Wersalskiej przetrwała do roku 1971. Z notatek kronikarskich wiemy, że był to budynek skromny, jednopiętrowy. Jednak we wspomnieniach nauczycieli i uczniów był potężnym
i pięknym gmachem. Kto nie zna Łodzi, długo musiałby wędrować jej ulicami, aby odnaleźć położoną na peryferiach, przy samych krańcach miasta – ulicę Wersalską. Nie dociera do niej szum wielkomiejski. Od przystanku tramwajowego jest dość daleko, trzeba przemierzyć niemały szmat drogi, aby tam dotrzeć. 
11 listopada 1971 r. przeniesiono szkołę do nowego obiektu przy ulicy Ratajskiej.
„Na parterze znajdują się: sale lekcyjne trzech najmłodszych klas, sekretariat, świetlica, poza tym pięknie urządzona biblioteka. Do pozazdroszczenia jest również nasza sala gimnastyczna, zaopatrzona w świetny, nowy sprzęt. Na pierwszym piętrze – pracownia języka polskiego, matematyki, biologii oraz zajęć praktyczno-technicznych dziewcząt i chłopców. Pracownia fizyczno-chemiczna i geograficzno-historyczna znajdują się na drugim piętrze. Wszystkie z wymienionych pracowni posiadają wszelkiego rodzaju pomoce, przyrządy i sprzęty, co pozwala na wykonywanie doświadczeń, pokazów itp.” - tak odnotowano
w Kronice Szkolnej z 1971 roku.
  

1972...

W roku szkolnym 1972/1973 zmienia się organizacja placówki. Drugie piętro zajmuje Państwowy Dom Dziecka. Od tego momentu Szkoła i Dom Dziecka tworzą razem Ośrodek Szkolno-Wychowawczy nr 1 im. Jana Kilińskiego. W styczniu 1996 r. Szkoła Podstawowa nr 116 w Łodzi zostaje wydzielona ze struktur Ośrodka. Następuje podział pomieszczeń. Uczniowie po powrocie ze świątecznej przerwy zimowej zastają budynek już podzielony,
z nowym wejściem.
I tak już jest…

Початкова школа No116

їх. Олексій Ржевський 1913 – 2003

1913…

У 1913 році в селі Кали, в орендованому в Адама Гжелонського будинку, розташованому при дорозі на Згеж, було відкрито двокласну школу. Ця дерев’яна будівля на розі вулиць Щецінської та Варзивної стоїть і сьогодні. На той час до шкільного округу входили діти
з багатьох довколишніх сіл: Кали, Буди Каловські, Пясковець, Теофілів і Боровець. Перші згадки про село Кали з’явилися у другій половині XII ст. Цього села більше не існує, територія включена
до меж Лодзі. Назва «Kały» походить від старопольського слова
і означає заболочена місцевість, багнюка. Текли і течуть ріки: Аньолувка і Зимна Вода. Було кілька ставків. У 1914 році почалася війна. Шкільні заходи були перервані. Внаслідок війни будівля була пошкоджена, а її обладнання знищено. Школа відновила свою діяльність у жовтні 1915 року і мала 66 учнів. У перший рік відновлення діяльності школи націоналістичні прагнення німців, які проживали в Каловському шкільному окрузі, поставили під загрозу існування польського закладу. Вчительку-полячку намагалися усунути, а на її місце найняти німкеню. Польська адміністрація
не піддалася цим прагненням. Школа стала польською. З 1917 року вона перейшла під опіку Міністерства народної освіти та релігійних віросповідань.

"(...) Уроки проходили на першому поверсі дерев'яного будинку,
у двох кімнатах. Поряд з ними жив директор школи пан Василевський. Лавки були коричневі. Вони мали круглий отвір
у пюпітрі для чорнильниці. Шкільна територія була красива. Біля школи був ставок, по ньому плавали два човни (...)"

Так згадувала на зустрічі з учнями пані Броніслава Чилінська, уроджена Дзедзічак, випускниця нашої школи 1923 року, сьогодні
91-річна жінка. Пані Чилінська жила в односімейному будинку, збудованому її батьком у Будах Каловських. Поруч, праворуч
і ліворуч, жили німецькі родини. Жили всі дружно, діти дружно гралися.

1928...

Важливою датою в історії школи є 1 вересня 1928 року, коли організаційний рівень закладу було піднесено до трикласної школи. Наступний навчальний рік, який розпочався 1 вересня 1929 року, приніс зміни. Знову організаційний рівень Кальської народної початкової школи підвищили до семикласної – розвивальної.
До побудови нової школи в Калах у сусідньому селі Соколів діяла двокорпусна філія школи. На той час тут навчалося 290 дітей шкільного віку. У 1934 році кількість учнів зросла до 380. Школа переживала житлові труднощі. Класних кімнат не було. В одній кімнаті навчалися три кафедри, а в інших – дві, причому кімнати були розкидані по різних приміщеннях. Керівництво закладу доклало зусиль для придбання нової, більшої будівлі. З фінансових причин будівництво не вдалося завершити швидко.

1932...

18 травня 1932 року школа була переведена в орендоване приміщення, де знайшли приміщення всі відділи. У червні 1934 року Рада гміни прийняла постанову про передачу коштів на будівництво нового будинку. Однак сума була замалою для виконання завдання. Дуже активно діяв Комітет з будівництва школи в Калах

зібрати безвідсоткові кошти на цю благородну справу. Співпрацював з комітетом Товариства сприяння будівництву народних початкових шкіл. Виявилося, що раніше придбана для інвестицій ділянка на вулиці Гетьманській не мала під’їзної дороги. Його зміцнення –
500-метрова ділянка – дуже здешевило будівництво. Тому локація змінилася. Було обрано нову площу на вулиці Версальській, 69. Витрати на зміну місця повинні були покрити за рахунок пожертвувань населення та зароблених на організованих заходах. Нова школа мала складатися з 7 класних кімнат, гардеробу, кабінету, кімнати для навчальних посібників, квартири для директора та двірника.

1937...

15 листопада 1937 року листом шкільного інспектора в Лодзі було запроваджено нову освітню систему і 7-класну народну початкову школу в Калах було перейменовано на публічну початкову школу
III ступеня.

Пожовклі сторінки календаря. Документи відсутні. Час переплутав факти. Важко їх відтворити і розташувати в хронологічному порядку. Люди пішли, а школа залишилася.

1971...

 Школа на вулиці Версальській проіснувала до 1971 року.
З літописних записок відомо, що це була скромна, одноповерхова будівля. Однак у спогадах викладачів і студентів це була потужна
і красива споруда. Тим, хто не знає Лодзі, доведеться довго блукати
її вулицями, щоб знайти вулицю Версальську, розташовану на околиці, на самому краю міста. До неї не долітає шум великого міста. До трамвайної зупинки досить далеко, добиратися треба досить довго.
11 листопада 1971 року школа була переведена в нове приміщення по вулиці Ратайській.

"На першому поверсі розташовані: класні кімнати трьох молодших класів, кабінет секретаря, кімната відпочинку, гарно оформлена бібліотека. Нашому спортивному залу теж можна позаздрити, він оснащений чудовим, новим обладнанням. На першому поверсі – лабораторія польської мови, математики, біології та практично-технічні заняття для дівчат і хлопців. На другому поверсі розташовані фізико-хімічна та географо-історична лабораторії. У всіх згаданих лабораторіях є всілякі посібники, прилади та обладнання, що дозволяє проводити досліди, демонстрації тощо, - як зазначено"
в Літописі школи за 1971 рік.

1972...

У 1972/1973 навчальному році змінюється організація закладу. Другий поверх займає Державний будинок дитини. Відтоді Школа та Дитячий Будинок разом утворюють Школьно-Освітній Центр №1 для них. Ян Кілінський. У січні 1996 року початкова школа № 116 у Лодзі відділяється від структур Центру. Кімнати розділені. Повернувшись із зимових канікул, студенти знаходять будівлю вже розділеною,
з новим входом.

І так воно є…

KOCHAJ PRAWDĘ

I SŁOŃCE

MIEJ SERCE PŁOMIENNE, GORĄCE
PRZODUJ W NAUCE

I CZYNIE
A PAMIĘĆ O TOBIE NIE ZGINIE

Aleksy Rżewski

Aleksy Rżewski pierwszy prezydent wyzwolonej Łodzi
w II Rzeczypospolitej w latach 1919 – 1923.

Odznaczony:

• Krzyżem Komandorskim orderu „Polonia Restituta”
• Krzyżem Niepodległości z Mieczami,
• Krzyżem Walecznych,
• Krzyżem P O W,
• Odznaką Nocy 7 – 8 listopada 1918 roku, za rozbrojenie  okupantów,
• Krzyżem Legionowym,
• Medalem Pamiątkowym za wojnę 1918 – 1921 roku,
• Odznaką Pułkową 28 p. p. Strzelców Kaniowskich,
• Złotą Honorową Odznaką Komendancką P. W.,
• Krzyżem Komandorskim „Korony Rumuńskiej

   
    Samouk znający kilka języków, m.in.: niemiecki, francuski. Studia prawnicze i ekonomiczne ukończył dopiero jako dorosły człowiek. Zasłużył się przede wszystkim tym, że wprowadził
w mieście powszechny obowiązek nauczania dzieci i młodzieży,
co było unikalne na terenie całej Polski. Historyk Mirosław Jaskulski napisał: „ Łódź była pierwszym miastem na ziemiach byłego Królestwa Polskiego, które realizowało obowiązek szkolny
i szedł on znacznie dalej niż ustawodawstwo krajowe”. Za jego kadencji wybudowano pierwszą miejską szkołę przy ulicy Zagajnikowej (obecnie Kopcińskiego) i rozpoczęto budowę kolejnych. Wprowadzono również ubezpieczenia pracownicze
i uruchomiono Kasę Chorych. Wybudowano dwa mosty nad rzeką Łódką i na Jasieniu. Zmniejszono bezrobocie zatrudniając ludzi do prac publicznych np. przy budowie linii kolejowej Łódź – Kutno
i elektryfikacji miasta. Aleksy Rżewski był nierozłącznie związany
z Łodzią, choć rodzina pochodziła ze wsi Srebrna w gminie Rszew powiatu łódzkiego. Posiadała kilkanaście mórg i młyn, ale za udział w powstaniu styczniowym Moskale skonfiskowali majątek.
       Aleksy Rżewski urodził się 6 lipca 1885 roku w Łodzi przy ulicy Mikołajewskiej (obecnie Sienkiewicza). Mając kilkanaście lat musiał podjąć pracę jako robotnik fabryczny w łódzkiej przędzalni. W tym czasie związał się z Ligą Narodową – tajną, niepodległościową organizacją. Jednak już w 1903 roku należał do PPS-u. Brał udział w pracach kółek samokształceniowych
i kolportażu.  W 1904 roku wstąpił do organizacji bojowej Józefa Piłsudskiego i otrzymał pseudonim „Przebój” odzwierciedlający jego odwagę oraz zamiłowanie do ryzyka.
       W 1905 roku został aresztowany pod wsią Cedrowice koło Łęczycy pod zarzutem podburzania chłopów przeciwko władzy rosyjskiej. Ze względu na czekający go proces zmienił nazwisko, ale działał dalej – jako desygnowany przez PPS sekretarz związków zawodowych robotników przemysłu włókienniczego na całe Królestwo Polskie, jednocześnie drukując w prasie konspiracyjnej PPS-u wiersze i artykuły o tematyce patriotycznej. Aresztowany, kolejny raz trafił do sieradzkiego więzienia, a 22. 02. 1908 roku został skazany i zesłany na Syberię, skąd –
w krótkim czasie – uciekł w przebraniu kozaka. Powrócił do rodzinnego miasta, ale ciągłe prześladowania zmusiły go do wyjazdu do Francji. Tam działał w miejscowej Polonii: założył chóry, których uczestnicy zajmowali się nie tylko śpiewem,
ale także uczestniczyli w kursach przyszłej walki zbrojnej
o niepodległość oraz utworzył Towarzystwo Gimnastyczne „Sokół”. Wrócił do Łodzi w 1913 roku, kiedy została ogłoszona amnestia carska. Rozpoczął pracę jako tramwajarz na linii Łódź – Konstantynów. Po wybuchu I wojny światowej natychmiast rozpoczął werbunek do tajnej polskiej organizacji wojskowej powołanej przez Piłsudskiego.
       W 1917 roku wybrano Rżewskiego do Rady Miejskiej. Jego publiczne wystąpienia oraz autorstwo tajnych ulotek, odezw
i proklamacji przyczyniły się do aresztowania go przez władze niemieckie, ale wkrótce uciekł na teren byłego zaboru rosyjskiego znajdującego się wówczas pod okupacją austriacką.
       W listopadzie 1918 roku Jędrzej Moraczewski – premier Rzeczypospolitej – mianował  Rżewskiego komisarzem rządowym Łodzi. Pod rządami Rżewskiego przygotowano pierwsze wybory do Rady Miejskiej i w lutym 1919 roku wybrano go na Prezydenta Miasta. W czasie swej prezydentury do 1923 roku wprowadził powszechne nauczanie, wybudował szereg nowych gmachów szkolnych, ustanowił bibliotekę publiczną, muzeum nauki i sztuki. Pod jego patronatem rozpoczęto regulację rzek, brukowanie i oświetlenie elektryczne ulic. Zorganizował Wydział Oświaty w magistracie, sprowadził z dawnego zaboru austriackiego wielu nauczycieli polskich. Po zakończeniu kadencji został naczelnikiem U. S. C., a w 1927 roku otrzymał nominację na Urząd Starosty Powiatowego. W latach 1928/29, kiedy to tworzyły się nowe Oddziały i Koła PCK, Rżewski pełnił funkcję Prezesa Odrębnego Zarządu Oddziału Łódzkiego.
       To również autor szeregu książek i artykułów dotyczących historii walk o niepodległość. Pisał m.in. o roli policji państwowej w niepodległym państwie. Na jego cześć wydano księgę zbiorową pt. „W służbie idei”. Z chwilą wybuchu II wojny światowej uczestniczył w organizowaniu w Łodzi podziemnego wojska. Jego działalność sprawiła, że stał się jednym z wielu działaczy przeznaczonych do likwidacji i umieszczonych na liście sporządzonej przez gestapo. Aresztowano go, osadzono na Radogoszczu i rozstrzelano 22. 12. 1939 roku w lasach lućmierskich.
       Pozostał w pamięci Polaków jako człowiek twardego charakteru, szaleńczej odwagi, nieugięty, idealny, cały czas oddany niepodległości Polski, wspaniały samorządowiec, który na stanowisku prezydenta Łodzi w najtrudniejszych latach, tuż po
I wojnie światowej, przyczynił wiele dobra i uruchomił organ działań kontynuowanych później przez następnych prezydentów miasta. Przejawem pamięci o nim są honorowe obywatelstwa Tuszyna, Aleksandrowa, Rudy Pabianickiej oraz nadanie jego imienia ulicom i szkołom.
 

       „Nadając Szkole Podstawowej nr 116 imię Aleksego Rżewskiego, Rada Pedagogiczna i rodzice pragną przekazać młodemu pokoleniu wiedzę o historii naszego miasta i szkoły. Chcą również przybliżyć sylwetkę człowieka,
który tworzył historię Łodzi i doskonale rozumiał ogromne znaczenie edukacji.”

ЛЮБИ ПРАВДУ

І СОНЦЕ

МАЙ ПАЛКЕ , ГАРЯЧЕ СЕРЦЕ

БУДЬ ПОПЕРЕДУ В НАВЧАННІ

І ПРАЦІ

І ПАМ'ЯТЬ ПРО ТЕБЕ НЕ ЗГАСНЕ

Олексій Ржевський

Олексій Ржевський, перший президент звільненої Лодзі у Другій Речі Посполитій у 1919-1923 роках.

 Нагородженний:

-Командорським хрестом ордена «Відродження Польщі»

-Хрестом Незалежності з мечами,

- Хрестом Доблесті,

- P O W хрестом,

- Знаком«Ніч з 7 на 8 листопада» 1918 р. за роззброєння окупантів,

- Легіонерським хрестом,

- Пам’ятою  медаллю за війну 1918-1921 рр.,

- Полковим знаком 28-го піхотного полку стрільців Каньовського,

- Золотим Почесним Командирським Знаком П. В.,

• Командорським хрестом „Румунської корони”

Самоучка, знання кількох мов, в тому числі: німецька, французька. Лише в дорослому віці закінчив юридичний та економічний факультети. Він найбільшою заслугою було те, що він запровадив єдиний для цілій Польщі загальний обов’язок навчання дітей
і підлітків у місті. Історик Мірослав Яскульський писав: «Лодзь була першим містом на землях колишнього Королівства Польського, яке запровадило шкільний обов’язок і пішло набагато далі національного законодавства». Під час його правління була побудована перша міська школа на вулиці Загайниковій (тепер вул. Копціньського)
і розпочато будівництво нових. Також було запроваджено страхування працівників і запущено Фонд здоров’я. Побудовано два мости через річки Лодка та Ясень. Безробіття було зменшено завдяки найму людей на громадські роботи, наприклад, на будівництві залізничної лінії Лодзь-Кутно та електрифікації міста. Олексій Ржевський був нерозривно пов’язаний з Лодзем, хоча родина походила з села Сребрна гміни Ршев Лодзького повіту. Воно мало десяток десятин і млин, але москалі конфіскували це майно за участь у Січневому повстанні.

Олексій Ржевський народився 6 липня 1885 року в Лодзі на вулиці Міколаєвській (тепер вулиця Сенкевича). Коли він був підлітком, йому довелося влаштуватися робітником на прядильну фабрику
в Лодзі. У той час він приєднався до Національної ліги - таємної організації, що виступає за незалежність. Проте вже в 1903 р. він належав до ППС. Брав участь у роботі гуртків самоосвіти та розподілу. У 1904 році він приєднався до бойової організації Юзефа Пілсудського і отримав прізвисько «Влучний», що відображало його мужність і любов до ризику.

У 1905 році його заарештували біля села Цедровіце біля Ленчиці
за звинуваченням у підбурюванні селян проти російської влади.
У зв’язку з незавершеним судом він змінив прізвище, але продовжив свою діяльність — був призначеним ППС секретарем профспілок текстильників усього Королівства Польського, одночасно друкуючи
в підпіллі ППС вірші та статті на патріотичні теми. Заарештований, знову сидів у в’язниці в Серадзі, а 22 лютого 1908 р. був засуджений
і засланий до Сибіру, ​​звідки за короткий час утік під виглядом козака. Він повернувся до рідного міста, але постійні переслідування змусили його виїхати до Франції. Там він активно діяв у місцевій польській громаді: засновував хори, учасники яких не лише співали,
а й брали участь у курсах майбутньої збройної боротьби за незалежність, створив гімнастичне товариство «Соколь». Він повернувся до Лодзі в 1913 році, коли була оголошена царська амністія. Починав працювати водієм трамваю на лінії Лодзь-Константинув. Після початку Першої світової війни він негайно почав вербувати війська до таємної польської військової організації, заснованої Пілсудським.

У 1917 році Ржевський був обраний до міської ради. Його публічні виступи та авторство таємних листівок і прокламацій сприяли його арешту німецькою владою, але невдовзі він утік на територію колишнього російського поділу, який тоді був під австрійською окупацією.

       У листопаді 1918 року Єнджей Морачевський – прем’єр-міністр Республіки Польща – призначив Ржевського урядовим комісаром Лодзі. Під час правління Ржевського були підготовлені перші вибори до міської ради, а в лютому 1919 р. він був обраний мером міста. Під час свого президентства до 1923 року він запровадив загальну освіту, побудував низку нових шкільних будівель, заснував публічну бібліотеку та музей науки та мистецтва. Під його егідою розпочалося регулювання річок, мощення та електричне освітлення вулиць. Організував відділ освіти

у магістрат привіз багато польських учителів з колишнього австрійського поділу. Після закінчення терміну він став головою USC, а в 1927 році був призначений на посаду повітового адміністратора. У 1928/29 роках, коли були сформовані нові відділи та гуртки Польського Червоного Хреста, Ржевський був президентом Окремої Управи Лодзького відділу.

Він також є автором низки книг і статей з історії боротьби за незалежність. Зокрема він писав про роль державної поліції
в незалежній країні. На його честь була видана книга. «На службі ідей». На початку Другої світової війни брав участь в організації підпільної армії в Лодзі. Завдяки своїй діяльності він став одним
із багатьох активістів, яких було ліквідовано та внесено до списку гестапо. Був заарештований, ув’язнений у Радогощі та розстріляний 22 грудня 1939 року в лісах Люмежа.

       Він залишився в пам’яті поляків як людина твердого характеру, божевільної відваги, невпинний, ідеальний, весь час відданий незалежності Польщі. Великий місцевий урядовець, який, будучи мером Лодзі в найважчі роки, відразу після Світової Перша війна зробив великий внесок у добро і започаткув діяльність, яку пізніше продовжили наступні мери. Вшануванням його пам'яті є почесні громадянства Тушина, Александрова, Руди Паб'яницької
та присвоєння його імені вулицям і школам.

Присвоюючи початковій школі № 116 ім’я Олексія Ржевського,

Педрада та батьки хочуть передати знання молодому поколінню

про історію нашого міста та школи. Вони також хочуть наблизити людську фігуру,

яка створила історію Лодзі і чудово розуміла велике значення освіти.